Макроекономічний аналіз
Кожен інвестиційний об'єкт є лише складовою загальної економічної системи країни, яка, в свою чергу, є складовою загальносвітової економічної системи. Звідси об'єктивно випливає необхідність макроекономічного аналізу під час здійснення інвестицій. Отже, інвесторові слід аналізувати сучасне становище та прогнозувати майбутній розвиток економічної системи з тим, щоб одержати найбільшу віддачу від своїх інвестицій. Від того, наскільки привабливим буде прогноз, залежить рішення, яке прийматиме інвестор: чи робити інвестиції взагалі і куди саме, чи навпаки, поверне вкладені гроші, ліквідує інвестиції.
На нашу думку, під час розроблення інвестиційних проектів макроекономічний аналіз має бути первинним. Даючи оцінку й прогноз макроекономічній ситуації, ми визначаємо: чи доцільно здійснювати на даному етапі інвестиції. Якщо так, то виникають питання: які основні напрями їх здійснення, якої тривалості вони мають бути, якого рівня їх прибутковості ми маємо вимагати?
Об'єктом цього виду аналізу є макроекономічні показники, а саме: темпи зростання валового національного продукту, рівень промислового виробництва, інфляція, динаміка валютного курсу, стан торговельного балансу, показники фондового ринку, монетарні показники, рівень інвестицій тощо.
Як правило, зростаючий ВНП та стійке зростання промислового виробництва свідчать про те, що економіка перебуває на стадії підйому і тому є привабливою для вкладення коштів. При цьому необхідно відслідковувати такий показник, як залишки готової продукції. Цей показник не повинен зростати, адже його паралельне з ВНП зростання свідчитиме про те, що вироблена продукція залишається на складах виробників.
Що ж стосується інфляції, то економічна наука вважає: невеликий рівень інфляції відображає економічне зростання та супроводжується відносно низьким рівнем безробіття (цей взаємозв'язок знайшов своє відбиття у відомій кривій Філіпса). Ситуація ж, яка склалася в Україні, добре відома під назвою стагфляція. Отже, про поліпшення ситуації свідчитиме не зниження інфляції (й до того невеликої), а зниження саме рівня безробіття.
Крім того, важливим чинником є визначення циклів ділової активності. При цьому вивчаються фази економічного циклу, в якому перебуває галузь, до якої належить потенційний об'єкт інвестування, регіон, економіка країни в цілому та загальносвітові тенденції.
Визначення циклів ділової активності вперше дав В.Мітчел у 1927 році. Серед найбільш відомих аналітичних розроблень у цій галузі є моделі Джозефа Кітчіна й Климента Джуглера (короткострокові цикли), Миколи Кондратьєва (зробив висновок про існування загального циклу тривалістю у 54 роки), Євгена Слутського, Роберта Лукаса, Джона Лонга та ін. Модель Слутського дає змогу генерувати цикли ділової активності з розрахування суми випадкових чинників. Механізм моделі Лукаса, що генерує коливання економіки, базується на монетарно-фіскальних шоках, ефекти від яких розподілені у часі. Використовуючи ту чи іншу модель економічних циклів або їх сукупність, інвестор може досить надійно оцінити перспективи розвитку економіки та розробити відповідне інвестиційне рішення.
Будьяка макроекономічна теорія діє в умовах, наближених до рівноважливих, або ж їх ще можна назвати класичними. Проблеми з додержанням теорії починаються тоді, коли ситуація відхиляється від стану рівноваги і визначальним важелем стає нестабільність. Макроекономічну ситуацію, що склалася в Україні сьогодні, можна було легко передбачити. Річ у тім, що, на жаль, у нас немає чіткого бачення моделі економіки. До того ж, моделі, що використовуються, запроваджуються лише частково й без урахування кризового становища країни. Згадаймо, що класична економічна теорія зайнятості базувалася на двох постулатах:
— по-перше, ситуація, за якої рівень витрат буде недостатнім для придбання продукції, що виготовлена у разі повної зайнятості, є неможливою;
— по-друге, якщо загальний рівень витрат усе-таки недостатній, існують механізми (заробітна плата та ціна), через які зниження загального рівня витрат не призведе до скорочення реального обсягу виробництва, зайнятості та реальних прибутків.
На зміну класичній теорії прийшла кейнсіанська теорія зайнятості, яка проголосила, що не існує жодного механізму, який гарантує повну зайнятість, а економіка досягає рівноваги за значного рівня безробіття та інфляції. Економічна система, за твердженням кейнсіанців, не є саморегульованою і потребує державного втручання. Згідно з цією теорією, процентна ставка не вирівнює заощадження та інвестиції, оскільки це дві цілком незалежні категорії. Суб'єкти заощаджень та інвестицій приймають відповідні рішення, виходячи з різних причин, які для суб'єктів заощаджень не пов'язані зі ставкою процента.
Кейнсіанці вважають, що кількість вироблених товарів і послуг та відповідно рівень зайнятості перебувають у прямій залежності від рівня загальних, або сукупних, витрат. На ринку виробляється така кількість товарів, яка може бути вигідно реалізована, і не більше. Отже, не всі виробничі потужності та робоча сила будуть задіяні у виробничому процесі. Звідси висновок, що для підтримання належного рівня зайнятості потрібне державне втручання у вигляді державних замовлень або ж фіскальної політики.
Саме така ситуація склалася в Україні. Для підтримки виробництва, фінансування соціальних програм держава тримає на достатньо високому рівні свої витрати, які не компенсуються відповідними державними прибутками. Все це призводить до зростання дефіциту бюджету, що примушує уряд постійно виходити на фшансовий ринок з метою фінансування дефіциту бюджету. При цьому цілий ряд чинників сприяє зростанню і зберіганню на досить високому рівні процентних ставок. По-перше, значно збільшується попит на грошові ресурси. По-друге, високий рівень ризику, що притаманний нашій економіці, відображається у високих процентних ставках. По-третє, свою роль відіграє обмеженість внутрішнього фінансового ринку та проблеми з виходом на зовнішні ринки. Названі чинники призводять до того, що фінансування дефіциту державного бюджету стає найприбутковішим із видів інвестицій, яке відволікає всі вільні грошові ресурси саме на цей сегмент ринку.
Як наслідок, відкидаються інші інвестиційні проекти (перш за все — в реальний сектор виробництва), що призводить до «замороження» ситуації та її погіршення. Державне регулювання, покликане стимулювати виробництво та створювати додаткові робочі місця, фактично призвело до подальшого скорочення виробництва. Наразі маємо, крім зруйнованої «піраміди» ОВДП, ще й нерозвинутий фшансовий ринок як наслідок кризи виробництва. Про «потеплішання» інвестиційного клімату свідчитиме зменшення дефіциту державного бюджету та фінансування його за рахунок зовнішніх запозичень за відносно низькими ставками.
Одним із інструментів оцінки макроекономічної ситуації є такий інструмент, як фондові індекси. Статистика ринку цінних паперів служить основою для розрахунків узагальнюючих показників, що характеризують його поточний стан і майбутні перспективи. Індекси досить адекватно відбивають динаміку кон'юнктури і дають змогу точно прогнозувати її зміни. Використовуючи індекси, інвестори можуть формувати особисті фондові портфелі і здійснювати стратегічні інвестиції. При цьому завжди існує можливість установити чіткі й вивірені часом закономірності й тенденції розвитку фондового ринку, а також установити майбутнє найдинамічнішого сегмента фінансового ринку.
Основна мета кожного індексу — відбиття певного аспекту зміни інвестиційного клімату в країні.
Найбільш відомими та такими, інформація про які регулярно публікується, українськими фондовими індексами корпоративних цінних паперів є: Д?00О—15 (гривне-вий та доларовий) (компанія ДУООБ&Сотрапу); КАС—20 (простий і зважений) (ІК «Альфа-Капітал»); ПФТС-індекс (офіційний індекс Позабіржової фондової торговельної системи); РіхШ—50 (ІК «Проспект Інвестментс»).
Світова практика свідчить, що глобальні тенденції, які характеризують зміни макроекономічної кон'юнктури, уловлюються індексами, що побудовані на базі статистики руху курсів акцій обмеженої кількості найсолідніших і найнадійніших компаній. Серед українських індексів найбільш наближеним до цих вимог є індекс ДУОСЮ—15.
Друга група індексів відбиває скоріше тенденції ринку цінних паперів, ніж глобальні макроекономічні тенденції. Це, як правило, рівнозважені індекси та індекси з широкою базою (більше ніж 1500 акцій). Таким індексом для України, на нашу думку, є РіхШ—50, який побудований таким чином, що акції підприємств, які формують його базу, входять до індексу пропорційно своєму впливу на ВНП країни.
Треті індекси — чутливіші до змін у деяких секторах економіки (галузевих, регіональних, сезонних тощо).
У цілому усі індекси мають один вагомий недолік, який на нинішньому етапі розвитку фондового ринку України не можна ігнорувати,— це часті зміни складу підприємств, що входять до індексу. Як правило, нові підприємства включаються до індексу тоді, коли вони з маловідомих стають популярними, і їх курсова вартість зростає. Таким чином, існує можливість (уже підтверджена) невиправданого зростання індексів, коли значення останніх «підігріваються» новими підприємствами, що швидко зростають у ціні.
Окрім названих параметрів, інвесторові в своєму аналізі доцільно використовувати також моделі грошового обігу Фрідмана й Фішера, моделі економічного зростання Харрода-Домара та Кобба-Дугласа. Наприклад, модель Харрода-Домара дає змогу встановити взаємозв'язки між темпами економічного зростання та іншими макроеко-номічними показниками. Увагу слід також приділяти й найсучаснішим теоріям, таким як теорія рефлексивності Джорджа Сороса, або ж теорії нейронних мереж.
Інвестиційна діяльність тісно пов'язана з тими чинниками, які змінюються від часу до часу разом з фазами економічного циклу. Ділова активність позначається на прийнятті рішення інвесторами. Вони мають враховувати і ці чинники й безліч інших параметрів. Такий аналіз базується на мікроекономічних моделях. Розглянемо деякі з них під кутом зору вкладення інвестицій у розвиток комплексу: вуз — філії — дочірні підприємства.
Если вам понравился пост, вы можете оставить комментарий или подписаться на RSS и получать каждый новый пост из этого блога.
Комментарии
Еще никто не комментировал.
Оставьте комментарий