Комплексний аналіз діяльності вузу у сукупності з філіями та дочірніми фірмами
Побудова моделі взаємозв'язку структур комплексу: вуз — філії — дочірні підприємства. Управлінські рішення.
Аналіз діяльності комплексу: вуз — філії — дочірні фірми дає змогу виокремити ряд рівнозначних дій, які притаманні всім організаціям, у тому числі й вузу, що визначає їх працездатність на ринку України.
Головною дією усіх організацій є продаж особистих послуг, спрямований на попит конкретної особи. У такому разі пошук особи для кожної організації визначає головну роботу, яка потребує максимум зусиль. Отже, поєднавши такі зусилля, можна збільшити працездатність кожної організації окремо і комплексу в цілому, при цьому значно скоротивши витрати на пошук клієнтів, здобути фінансову стабільність фірм та їх віддачу.
Основним інтересом усіх організацій у даному випадку є загальна зацікавленість у:
1. Продажу розроблених особистих послуг.
2. Розширенні ринку збуту цих послуг.
3. Маркетинговій інформації та її обробці.
4. Аналізі й прийнятті рішень щодо отриманої інформації.
5. Розробленні нових видів послуг та їх впровадженні на ринку
6. Підвищенні благополуччя співробітників організацій, розширенні посадових місць та масштабів роботи, освоєнні нових спрямувань та обсягів робіт, збільшенні дивідендів засновників.
Кваліфіковане використання ефекту взаємодії приводить до якісного зростання продажу послуг кожної організації, а також до досягнення економічного ефекту, задоволення інтересів кожної організації та одночасно зміцнює рекламу вузу, філій і всіх фірм комплексу.
Усе це можливо, коли особі, за першого ж контакту з будь-якою організацією комплексу, відразу пропонується увесь спектр його послуг.
У такому випадку принцип роботи співробітників різних організацій має бути таким: пропонуючи особі, яка вступила у контакт з організацією у конкретній справі, пропонувати ще й повний асортимент своїх і всього комплексу послуг, тим самим проводити додатковий продаж послуг споріднених організацій. При цьому співробітник до своєї основної плати додатково одержує ще й комісійну винагороду від організації, послуга якої була продана через нього. Таким чином він збільшує своє благополуччя, а якась із фірм збільшує свою прибуткову частину. Все це здійснюється після впровадження за такими діями єдиного управлінського рішення — розширення номенклатури послуг за рахунок інтеграції можливостей різних структур комплексу. Дуже важливою особливістю таких дій є те, що зовсім не потрібно змінювати умови праці в організаціях як юридичних осіб, а навпаки, випадає нагода інтенсифікувати працю співробітників та дивер-сифікувати їх можливість у різних місцях без залучення на це додаткових коштів. Це стає можливим після того, як кожна окрема організація впроваджує у кожну організацію комплексу свої нормативно-правові й технологічні документи, такі як: перелік послуг, тарифи, технологію надання послуги у часі, якісні показники, гарантію виконання й обслуговування, кількість і систему оплати праці виконавцям, послуги, а також навчання таким діям виконавців у споріднених організаціях і координації їх дій у процесі виробництва (надання послуг і від слідкування у гарантійний час).
Розглянемо процес функціонування будь-якої організації з точку зору її працездатності й методику створення взаємодії з іншими організаціями.
Процес функціонування організацій умовно можна розділити на три основні фази :
Перша фаза характеризується наявністю рекламної інформації, місця дислокації, інтер'єру та кваліфікації контактера (співробітника) організації.
Друга фаза — кваліфікацією менеджера, наявністю можливостей попиту, якістю пропозиції, ціною послуги, часом надання послуги, гарантією.
Третя фаза — кваліфікацією виконавців, якістю та часом виконання послуги, обслуговуванням у гарантований час.
Ці фази органічно переходять одна в другу за визначеним законом — законом переходу. Але за незадоволення попиту пропозиції, на другій фазі, через відсутність належної послуги, чи ще якогось незадоволення клієнта, переходу з другої фази в третю не наступає, а перехід знову у першу фазу, де пропонується набір послуг, логічно неможливий. При цьому клієнт практично втрачається назавжди.
Із цього випливає: якщо відсутня конкретна пропозиція, клієнту пропонують інший спектр пропозицій, у тому числі й інших організацій, до яких він, може, ще й не готовий, але, в той же час, у нього з'являється інформація для роздуму й передумова у майбутньому до попиту нових для нього пропозицій. А головне — клієнт не втрачається і, в кращому випадку, купує продукт спорідненої організації. Як бачимо, час згаяний недаремно: комплекс збагачується, співробітник одержує додаткову плату на своєму ж робочому місці й до того ж не витрачаються грошові кошти фірми. Все це приводить до зменшення плинності кадрів, зростання заробітної плати виконавців, розширення ринку збуту послуг, зниження ціни на послуги.
Економіка взаємовідносин виконавців і організацій, а також координація й управління таким процесом така. Розглянемо існуючу систему фінансової діяльності будь-якої організації з точки зору формування її прибутковості. В укрупненому варіанті вона становить чотири дії:
— одержання усього валового прибутку;
— визначення витрат та їх відрахування, у тому числі у бюджет й до обов'язкових фондів;
— нарахування і видача заробітної плати виконавцям;
— розподіл прибутку, що залишився організації, а також нарахування й видача дивідендів засновникам.
За практично однакових дій щодо фінансових операцій для всіх організацій відмінність полягає лише у визначенні статті «Весь валовий прибуток» для кожної організації. Законодавчо «Весь валовий прибуток» трактується як уся сума, що зарахована на розрахунковий рахунок організації щодо продажу товару та послуг за обліковий період. А потім кожна організація, залежно від витрат, обчислює свій прибуток, який, згідно з законодавством, підлягає оподаткуванню. У тому числі й прибуток, який у свою чергу обчислюється як різниця між сумою усього валового прибутку і витратами, які включають у себе оплату митних і акцизних зборів, ПДВ, розрахунки з кредиторами і постачальниками, нарахування й виплату заробітної плати та відрахування до бюджету й обов'язкових фондів від суми нарахованої заробітної плати, перерахування у різні фонди, включаючи й фонди розвитку, якщо вони є. Частки відчислень вищеподаних перерахувань визначені законодавством і фінансовими угодами з партнерами.
У нашому випадку, у зв'язку з різноманітною діяльністю різних організацій, виокремимо загальні статті витрат, притаманні всім згаданим організаціям у комплексі.
Для подальшого розгляду беремо умову, що «весь валовий прибуток» цих організацій складається тільки з тих статей витрат, які потрібні для життєдіяльності організацій, тобто статей витрат на ведення справи (оренди, сплати податків, придбання витратних матеріалів, плата за комунальні послуги тощо), витрат щодо розподілу прибутку та витрат щодо заробітної плати виконавцям — нарахування, видачу й відрахування часток у бюджет і в обов'язкові фонди. Витрати щодо ПДВ, розрахунки з постачальниками й контрагентами, митні й акцизні збори —
виключаємо з подальших роздумів та розрахунків й з поняття «весь валовий прибуток» як не характерні для діяльності головної організації (вузу). А якщо вони й проводяться чи будуть проводитися деякими організаціями, то такі витрати мають бути вираховані з суми прибутку, щоб сума, яка залишилася, була адаптована та однаково трактувалася з точки зору набору за витратами з подібними сумами прибутку інших організацій. У такий спосіб досягається однаковість у підходах, а значить, і контролю з боку засновників фінансової діяльності будь-якої організації в частині її прибутковості, цілеспрямованості дій, штатного розкладу й розподілу обов'язків між виконавцями, перспектив розвитку, а головне — фінансової дисципліни.
Враховуючи абсолютні значення наведених показників, де фактична сума нарахування на заробітну плату, як правило, становить тільки прожитковий мінімум, можна відзначити, що розвиток організацій комплексу за сучасних методів господарювання не спостерігається. Це підтверджує і значення такого показника, як «витрати на ведення справи». І якщо організації комплексу усе ж працюють, не зважаючи на цей дуже малий показник, то це робиться тільки за рахунок головної організації, вузу, який завдяки своїй стійкості та коштам практично покриває витрати більшості організацій комплексу за свій рахунок. На сьогоднішній день подібні витрати в організаціях України становлять десь 30—35% від усього валового прибутку.
Із цього випливає ще одне управлінське рішення: заробітна плата повинна нараховуватися виконавцям у вигляді комісійної винагороди у межах значення п. 2 табл. 5 за кінцевим результатом, тобто за надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок організації від зробленої роботи (продажу послуги). Таке становище має бути обумовлено у контракті з виконавцем. У цьому ж документі в обов'язковому порядку мають бути встановлені й строки виконання конкретної роботи, а також указаний результат для виконавця роботи, яка йому доручена. При цьому всі витрати щодо заробітної плати виконавця, якщо він на ставці, що перевищує розрахункові значення за п.2 табл. 5, вважаються як авансовий платіж, який погашається із сум, зароблених виконавцем на подальших операціях. Такі дії проводяться до повного погашення заборгованості. У випадку звільнення виконавця заборгованість погашається ним самостійно. У документах взаємовідносин між виконавцем й адміністрацією (контракт, трудова угода) вищенаведана дія має бути нормою і схвалена з обох боків. Тоді виконавець під час прийому на роботу й інформований таким чином про взаємодію у таких випадках не прагне до збільшення суми ставки, а одразу ж намагається заробляти комісійну винагороду, тобто працювати. Це досягається тільки у тому випадку, коли частка у будь-якій угоді організації буде зафіксована на визначений період та у визначеному відношенні до всього валового її прибутку. Відзначимо, що під час призначення суми комісійної винагороди чи суми ставки, треба розуміти, що частка, яка відокремле¬на від усього валового прибутку організації (у нашому випадку це 40%, див. рис. 13), це остаточна сума можливості організації, виділена на оплату праці. Також треба розуміти, що будь-яка угода складається з ряду необхідних обов'язкових робіт, оплата яких проводиться з цієї суми. Подібні необхідні обов'язкові роботи за відрядної оплати праці практично всіх організацій ком¬плексу можна надати таким набором робіт:
— пошук потенційного клієнта, зустріч з ним, збирання інформації про клієнта;
— надання клієнту спектра послуг як своєї організації, так і споріднених, їх реклами, залучення клієнта до покупки послуг (складання угоди з узгодженням усіх умов взаємовідносин клієнта й організації продажу послуг, належне оформлення необхідних документів);
— відстеження оплати клієнта за послуги в організацію продажу, якості та строків виконання робіт;
— ведення реєстру клієнтів та ведення діла за гарантійного обслуговування.
З вищенаведеного витікає: досягнення договірного, довгострокового взаємовідношення між різними виконавцями організацій комплексу, за чітко зафіксованих умов оплати праці, дає змогу налагодити взаємодії між організаціями, якщо треба виконати будь-яку загальну програму. Наприклад, розглянемо взаємодію і взаємовідносини організацій при наданні послуг, коли споживачами виступають діти України. Назвемо таку програму — «Канікули» чи «Внутрішній туризм».
Задіяні організації та перелік послуг, які вони надають:
— Вуз (обладнання, викладачі, гуртожиток, транспорт) — організація навчання на ПК чи інших курсах.
— Відокремлені підрозділи (філії) вузу—формування груп, укладення угод, прийом та переадресування грошових коштів, організація відправки груп і їх прийом після
приїзду додому.
— Туристична організація — приймання груп із міст України, їх супроводження, організація екскурсій, дозвілля, відправлення до міста мешкання.
— Комерційна організація — організація харчування груп, надання послуг щодо купівлі товарів, сувенірів тощо.
— Медична організація — медичне обслуговування дітей, діагностика, консультації.
— Cтрахова компанія — страхування від нещасних випадків життя і здоров'я осіб у групах на період їх тур-поїздки.
Як бачимо, кожна організація проводить притаманні їй роботи. їх потрібно лише інтегрувати.
Склавши витрати кожної організації докупи, вираховується ціна загальної послуги, яка буде нижча, ніж кожна сумарна ціна окремих послуг, що привабливо для клієнта. Тим більш, що набір послуг буде комплексний: і туризм, і навчання, і медичне обслуговування. Коли це проводиться регулярно, то організації одержують ще й додаткові вигоди:
— вуз і філії — рекламу та потенційних слухачів у майбутньому;
— комерційна, медична, туристична та страхова організації — постійну роботу.
А всі організації разом — розширення запровадження своїх послуг. При цьому виконавці в цих організаціях матимуть додаткову оплату у вигляді комісійних винагород.
Если вам понравился пост, вы можете оставить комментарий или подписаться на RSS и получать каждый новый пост из этого блога.
Комментарии
Еще никто не комментировал.
Оставьте комментарий